Протидія та реагування на випадки домашнього насильства над дітьми в умовах дистанційного навчання
Виклики, пов'язані із дистанційним навчанням для
дітей в умовах карантину:
- відбувся перерозподіл ролей учасників освітнього процесу: на той час
основну роль в навчанні дітей відігравали батьки, опікуни, особи, що їх
замінюють, бабусі, дідусі, інші члени сім'ї;
- батьки та всі інші вище вказані особи не мають відповідної педагогічної
освіти, також у батьків різні стилі виховання;
- в умовах карантину батьки, опікуни, особи, що їх заміщують також
працюють дистанційно, і водночас виконують функції педагогів.
Окрім того:
- батьки не звикли стільки часу проводити з дітьми;
- занадто великий контроль батьків;
- часті зауваження батьків;
- порівняння своїх дітей з іншими дітьми; докори;
- відсутність особистого простору у дитини;
- невміння батьків справлятись з власними неприємними емоціями;
- заборона батьків на прояв емоцій дітям;
- відсутність режиму;
- занадто тривожні батьки …..
- таким чином, дистанційне навчання може породжувати
/супроводжуватися підвищенням агресії батьків до дітей і як наслідок –
домашнє насильство.
В умовах карантину у дітей зменшилась можливість звертатись по
допомогу. Тому важливо знати алгоритм виявлення та реагування на
жорстоке поводження та насильство щодо дітей.
Ознаки та прояви виявлення випадків домашнього
насильства
Батьки, інші члени сім'ї застосовують до дитини:
- штовхання, хапання, ляпаси; побиття, стусани, укуси; викручування рук;
смикання волосся; словесні образи, погрози, приниження; крики;
залякування;
- погрожують вигнати з дому, перемістити до іншого місця проживання;
- примушують переглядати / або переглядають в присутності дитини
фільми, журнали тощо порнографічного змісту; торкаються інтимних місць
дитини; пропонують або здійснили дії сексуального характеру;
- псують навмисно улюблені іграшки, особисті речі;
- не годують;
- постійно обмежують в спілкуванні з іншими дітьми;
- змушують виконувати роботу замість відвідування закладу освіти;
- дитина є свідком постійних сварок, бійок між батьками, родичами;
- тощо
Ознаки та прояви виявлення випадків домашнього
насильства
Якщо дитина:
- скаржиться на вище перелічені прояви до неї зі сторони батьків або
інших членів сім'ї, родини;
- проявляє протягом кількох днів різку зміну звичної для неї поведінку;
- уникає контактів з однолітками;
- уникає контактів з дорослими, зокрема й з родинного кола чи друзів
сім'ї; проявляє страх перед появою батьків, інших членів сім'ї;
- має агресивну реакцію щодо конкретних людей або людей певної статі,
віку тощо;
- проявляє насильство, агресивну поведінку до інших;
- має тілесні ушкодження;
- намагається приховати травми та обставини їх отримання;
- замкнена, тривожна, боязка;
- проявляє занижену самооцінку, почуття провини;
- відмовляється з будь-яких причин йти на контакт з педагогами,
виконувати завдання;
- проявляє втрату інтересу до навчання та іншої діяльності;
- швидко втомлюється, має низьку концентрацію уваги;
- відмовляється від гігієнічного догляду за собою;
- ляклива, проявляє страх гучних звуків і різких рухів;
- відмовляється пояснити причини вищеописаних станів і поведінки або
неправдоподібні пояснення;
- інші невизначені для віку дитини фізичні ознаки (видимі та невидимі), а
також психологічні і поведінкові прояви, які можуть свідчити про насильство
щодо дитини.
Цей список не є вичерпним. Однак, якщо видно ці ознаки, вчителю з
психологом закладу освіти необхідно з'ясувати їх причини – довірливо і
конфіденційно поспілкуватися з учнем / ученицею, його батьками, друзями і
зробити це максимально тактовно, щоб своїми діями не погіршити його / її
стан, не нанести додаткову травми.
Як педагог може виявити домашнє насильство над
дитиною в умовах дистанційного навчання:
- побачити або почути під час проведення онлайн занять;
- почути стиль спілкування в родині;
- якщо дитина заплакана, якщо є відео, якщо ні – за голосом;
- інша поведінка дитини під час занять;
- дитина відмовляється включати вебкамеру;
- дитина почала не виходити на зв'язок, або змінився стиль спілкування
(може з'явитися більш агресії , навіть словесної);
- дитина погано виглядає і погано себе почуває;
- явно видні синці на тілі дитини під час онлайн спілкування;
- немає зворотного зв'язку від дитини під час спілкування у Вайбері;
- у відповідь на запитання вчителя: «Як твої справи?» - дитина ховає очі
або відвертається і говорить «нормально», або говорить оглядаючись;
- дитина при розмові поводиться обережно, постійно оглядається;
- може запитати дозволу зателефонувати, щоб про щось розповісти;
- різка зміна настрою;
- є дитина, яка почала погано навчатися, а раніше все було добре, це також
привід поспілкуватися з дитиною.
Алгоритм реагування педагогічних працівників та
перенаправлення дітей, постраждалих від насильства
під час освітнього процесу в умовах дистанційного
навчання (згідно Наказу МОН України № 1047 від
02.10.2018 р.)
Типовий алгоритм ведення діалогу з дитиною,
яка постраждала від насильства
1. Встановити довірливі стосунки між дитиною і дорослим – «Я тобі вірю».
Багато дітей не можуть розповісти дорослим про те, що сталося, оскільки
бояться, що вони їм не довіряють. Причина цих страхів криється в тому, що
насильник/агресор, як правило, авторитетніше і сильніш, ніж постраждала
дитина.
2. Проявити співчуття – «Мені шкода, що це сталося».
На другому етапі дитина повинна відчути, що її чують, співчувають,
розуміють думки і почуття, які у неї виникають.
3. Зменшити відчуття провини – «Я упевнений(-на), що ти не винен(-на) в
тому, що сталося».
Це третій крок, який спрямований на те, щоб дитина відчула себе комфортно
і безпечно. Дорослий не повинен засуджувати давати негативних оцінок
поведінці дитини.
4. Підтримати і схвалити поведінку дитини: «Добре, що ти розповів(-ла)».
Позитивна, емоційна підтримка, підкріплення бажання знайти вихід із
ситуації насильства є важливими моментами цього етапу. Дитині потрібна
допомога в подоланні страхів, що виникають після розкриття фактів
насильства.
5. Знайти резерви підтримки і допомоги – «Як ти думаєш, кому ще ти можеш
розповісти про те, що відбулося/відбувається?»
В даному випадку важливо показати дитині, що є люди, організації, яким
можна довіритися і отримати допомогу і підтримку ( родичі, знайомі,
учителі, сусіди, служби соціального захисту, поліція, органи опіки і
опікування і ін.)
6. Створити умови для припинення насильства і виробити стратегію
поведінки – «Давай подумаємо, що ми можемо зробити, щоб подібного не
повторювалося?»
Тут потрібно з’ясувати внутрішні резерви дитини.
Потім знайти разом з дитиною нові шляхи виходу із ситуації, що склалася.
Часто дитина не бачить виходу і проблема для неї здається нерозв’язаною,
тому важливо почати обговорення і направити на пошук альтернативних
рішень.
Роблячи вибір, дитина бере на себе відповідальність і таким чином, у неї
підвищується мотивація до активних дій.
7. Підтримати в рішучості. Звертатися за допомогою та підтримкою кожного
разу коли є потреба – «Ти можеш звертатися до мене стільки, скільки це буде
потрібно».
Чітко демонструйте позицію, що не має обставин, які виправдовують
насильницьку поведінку.
Не можна робити!
1. Не «читайте лекцій» під час спілкування.
2. Ніколи не хваліть та не обіцяйте винагороду за надання інформації.
3. Не примушуйте відповідати, навіть якщо ви знаєте, що дитина обманює
або не розповідає частину інформації, яку вона повинна знати.
4. Ніколи не питайте дитину, як вона хоче покарати кривдника, що, на думку
дитини, повинно бути покаранням за те, що він зробив з дитиною.
5. Не засуджуйте будь-яку з відповідей, яка дається дитиною.
6. Не виправляйте «неправильну відповідь». Ставте додаткові питання.
7. Уникайте робити припущень щодо того, хто винен.
8. Не показуйте роздратування, коли вам не вдалося отримати інформацію,
яку ви хотіли б почути, краще зупинитися і зробити коротку перерву.
9. Не підганяйте дитину.
10. Не питайте дитину, чому злочинець завдав їй кривди. Дитина не знає і
часто звинувачує себе.
11. Не питайте, чи любить дитина кривдника і чи любить кривдник дитину.
2. Не давайте обіцянок яких ви не можете дотримати, у т.ч. «з тобою більш
ніколи не станеться нічого поганого».
13. Ніколи не обіцяйте дитині, що ви не збираєтеся розповідати нікому про
речі, які ви почуєте від неї. Може статися так, що ця справа має бути
розголошена.
14. Не засуджуйте близьких дитині осіб.
15. Якщо дитина плаче, дозвольте їй це робити. Скажіть, що це цілком
нормальна реакція.
16. Стежте, щоб ваша розмова була довірливою.
17. Визначте разом з дитиною, яка інформація має залишитися
конференційною, а яка може бути розголошена.
18. Не допускайте жодного прояву зневаги до постраждалої особи. Виявляйте
розуміння і повагу, сприймайте постраждалу дитину такою, як вона є.
Рекомендації «Алгоритм дій дитини в ситуації домашнього
насильства в умовах дистанційного навчання»
Якщо ви потрапили в ситуацію насильства, або скоїли насильство, або
стали свідком
1. Зверніться до будь-кого зі списку нижче:
- на Національну дитячу «гарячу лінію» за номером 0-800-500-225 або
116-111 (безкоштовно зі стаціонарного та мобільного, анонімно);
- поліції за номером «102»;
- дорослих, кому ти довіряєш: працівників закладу освіти, де ти
навчаєшся; старшого брата / сестри, іншого / іншої родича / родички, сусідів;
- іншим особам кому довіряєш.
2. Якщо ситуація насильства є критичною – ти відчуваєш загрозу своєму
життю та здоров'ю:
- тобі необхідно знайти безпечне місце: або в помешканні де ти
знаходишся, або покинути помешкання (вибігти з нього, по можливості,
взяти з собою необхідні речі) та звернутися по допомогу до сусідів, родичів,
друзів, просто перехожих;
- зателефонувати поліції за номером «102» та / або на Національну дитячу
«гарячу лінію» за номером
0-800-500-225 або 116-111 (з 12.00 до 20.00 по буднях, безкоштовно зі
стаціонарного та мобільного, анонімно)
3. Якщо насильство ще знаходиться на початковому етапі і має незначні
наслідки для дитини:
- Якщо ти розумієш, що людина яка вчиняє насильство до тебе, готова до
спілкування і не завдасть тобі більшої шкоди, спробуй з нею поспілкуватися
дотримуючись наступних правил. Перед тим, як спілкуватися з цією
людиною, поміркуй та склади свою розмову, дотримуючись алгоритму (див.
наступний слайд);
- Після того, як твоя розмова готова, задай запитання, звертаючись до цієї
людини «Чи можеш ти мене зараз вислухати?» якщо ти отримаєш позитивну
відповідь, почни розмову.
Приклад «Я-твердження»
Коли я (описати ситуацію або поведінку людини)
Мамо, тато….коли ти/ви на мене кричите, даєте ляпаса,
звертаєтесь
лайливими словами, забороняєте спілкуватися з друзями/подругами
та інше
Я відчуваю…(власні почуття і переживання стосовно ситуації)
Я відчуваю біль, страх, тривогу, хвилювання, погано
сплю, відчуваю занепокоєння, плачу тощо.
Тому що… (Пояснення, чому дії співрозмовника/ці
викликають такі емоції, висловлення власних інтересів)
Тому що мені це неприємно, я прошу вас почути мене та
не вчиняти до мене такі дії.
Ось чому я хочу/бажаю/хотіла б…(бажані зміни в діях
співрозмовника/ці)
Ось чому я хотіла/хотів б виробити спільні правила
спілкування, щоб ми чули одне одного та уникали неприємних
ситуацій в нашій сім’ї.
