Червоненська громада
Житомирська область, Бердичівський район

День жалю... День скорботи, печалі

 

День жалю... День скорботи, печалі

Запалив нашу пам'ять. Свічки –

Це ті душі, листочки опалі,

Хто став тінню в голодні роки.

      (Наталія Погребняк)

 

Голодомор. Одне слово, а скільки в ньому суму і болю, обурення і жалю, скільки людського горя!  Україна в 1932-1933 роках пережила страшну трагедію, яка забрала життя мільйонів наших земляків.

 

Не оминуло це чорне крило Голодного Мору і нашої місцини. День сьогоднішній збудив спогади – розповіді людей, які знали, які пам'ятали не з чужих слів оті далекі голодні роки. Так, мешканка селища, 1914 р.н., Л.В. Мороз розповідала: "Їздили  по селищу чоловіки (прізвищ я, автор, не вказую) і забирали у людей все, що вони мали з продовольства. У нас забрали корову, ходили по городу - шукали зерно, позабирали зерно, яке було в хаті в глечиках. 1932 рік був дуже урожайний, а голод зробило саме керівництво. В 1933 році навесні зовсім не було нічого їсти, варили суп з чечевиці, їли лободу, збирали торішню картоплю, цвіт дерев об'їдали.

 

Пам'ятаю, що від голоду померли Трубій Василь, його жінка Палажка і син Тимоха, а троє дітей залишилися живими. Померлих хоронили без трун, на кладовищі складали в яму і приступали землею. Голодовку називали "голодний тиф".

 

Я працювала в радгоспі, то нам давали по пів фунта хліба, варили затіруху з борошна (бо крупів не було) і годували рано, в обід і ввечері."

 

А в пам'яті О. І. Дідківської, 1923 р.н., відклалося такі спомини: "Я і молодший брат жили з матір'ю, батько помер. Мама ходила на роботу, то їй давали пайок. Ми сиділи біля вікна і чекали її, що вона принесе, бо сама не їла, а нам все несла.

 

Пам'ятаю, що збирали колоски, теребили, смажили на сковороді, перетирали і варили суп. Люди їли тварин, пташок, терли коріння татарського зілля. Шкуру знайшли з корови - різали по шматочку і кидали в суп."

 

Ще один вражаючий факт: "Учням давали плакати " Куркуль, віддай хліб державі!" І після уроків розсилали їх по вулицях. Підходили до кожної хати і кричали: «Куркулі, віддайте хліб державі! І так щодня. А вдома батьки не знали чим нагодувати голодних дітей." - згадувала  Ф. П. Гордієнко.

 

Оскільки на території селища були розташовані два діючих заводи та радгосп, де працівники одержували пайки, їм давали їжу, то жертв голодомору було значно менше, ніж в інших місцевостях. Але вони були: Кулик Володимир Миколайович, Мельник Микола Васильович, Мельник Павло Васильович, Мельник Петро Васильович, Панасюк (Панасенко) Петро Павлович, Пастух Ксенія, Сторощук Борис, Трубій Василь, Трубій Пелагея , Трубій Тимофій Васильович, Озолін Юрій Петрович, Короткий Степан Федорович.

 

 

Світла пам'ять землякам! Світла пам'ять усім  померлим від голоду українцям!

 

Прошу жителів Червоного та всіх сіл громади відгукнутися на допомогу у пошуках імен  людей,ще не відомих на цей час, які стали жертвами Голодного Мору.

 

Інформацію надавати у відділ освіти та економічного розвитку Червоненської селищної ради.

 

Тетяна Андрійчук

Голова ради ветеранів.



« повернутися до списку новин